Ein ganz normaler Tag

Es ist Dienstag, halb sieben am Morgen. Draußen ist es noch dunkel. In der Wohnung von Lukas und Deniz klingelt der Wecker. Deniz hört ihn, macht die Augen kurz auf und schläft dann weiter. Fünf Minuten später klopft Lukas an die Tür.

Вівторок, пів на сьому ранку. Надворі ще темно. У квартирі Лукаса й Деніза дзвонить будильник. Деніз чує його, на мить розплющує очі й засинає далі. За п’ять хвилин Лукас стукає у двері.

Lukas: „Deniz! Aufstehen! Muss ich dich wirklich jeden Morgen wecken?"

Лукас: «Денізе! Підйом! Мені що, справді треба будити тебе щоранку?»

Deniz: „Ich bin wach. Fast."

Деніз: «Я не сплю. Майже.»

Lukas: „Fast ist nicht wach. Dein Wecker hat schon dreimal geklingelt. Ich wecke dich nicht noch einmal."

Лукас: «Майже — це ще не прокинувся. Твій будильник дзвонив уже тричі. Більше я тебе не буджу.»

Deniz: „Okay, okay, ich stehe auf. Normalerweise stehe ich um halb sieben auf, aber heute Nacht habe ich schlecht geschlafen."

Деніз: «Гаразд, гаразд, устаю. Зазвичай я встаю о пів на сьому, але цієї ночі погано спав.»

Deniz geht ins Bad und schaut in den Spiegel. Sein Morgen hat immer den gleichen Plan.

Деніз іде до ванної й дивиться в дзеркало. Його ранок завжди має той самий план.

Deniz: „Zuerst dusche ich, dann trinke ich einen Kaffee, danach packe ich meine Tasche, und zum Schluss laufe ich zur Bahn."

Деніз: «Спершу приймаю душ, потім п’ю каву, після цього збираю сумку, а наостанок іду на поїзд.»

Lukas: „Guter Plan. Aber heute musst du dich beeilen. Es ist schon zehn vor sieben."

Лукас: «Гарний план. Але сьогодні тобі треба поспішати. Уже за десять сьома.»

Deniz: „Was? Wirklich? Kannst du mir helfen, das Brot zu schneiden? Ich packe schnell meine Sachen."

Деніз: «Що? Справді? Можеш допомогти мені нарізати хліб? Я швидко зберу речі.»

Lukas schneidet Brot und packt zwei Stück in eine Box. Deniz packt den Laptop in die Tasche und steckt das Handy in die Jacke.

Лукас ріже хліб і кладе два шматки в контейнер. Деніз пакує ноутбук у сумку, а телефон засовує в куртку.

Lukas: „Hast du deinen Ausweis dabei?"

Лукас: «Ти взяв із собою посвідчення?»

Deniz: „Moment ... nein! Ich habe vergessen, dass ich ihn gestern aus der Tasche genommen habe. Er liegt auf dem Tisch."

Деніз: «Хвилинку... ні! Я забув, що вчора витяг його із сумки. Воно лежить на столі.»

Lukas: „Dann steck ihn ein. Und pass auf, lass ihn nicht wieder zu Hause."

Лукас: «Тоді поклади його. І пильнуй — не залиш його знову вдома.»

Deniz: „Ich packe ihn sofort ein. Jetzt ist alles dabei."

Деніз: «Зараз же покладу. Тепер усе при мені.»

Deniz zieht die Jacke an und geht zur Wohnungstür. Aber die Tür geht nicht auf.

Деніз одягає куртку й іде до вхідних дверей. Але двері не відчиняються.

Deniz: „Lukas, das Schloss geht wieder schwer. Was mache ich falsch?"

Деніз: «Лукасе, замок знову заїдає. Що я роблю не так?»

Lukas: „Du musst den Schlüssel ein bisschen ziehen und dann drehen. Nicht drücken."

Лукас: «Треба трохи потягнути ключ, а тоді повернути. Не тиснути.»

Deniz: „Ah, jetzt klappt es. Danke für den Tipp."

Деніз: «А, тепер виходить. Дякую за підказку.»

Lukas: „Kein Problem. Und vergiss nicht: Wir haben heute Abend noch etwas vor."

Лукас: «Немає за що. І не забудь: на сьогоднішній вечір у нас є плани.»

Auf der Treppe steht Frau Weber. Sie hat eine Tasse in der Hand und schaut Deniz an.

На сходах стоїть пані Вебер. Вона тримає в руці чашку й дивиться на Деніза.

Frau Weber: „Guten Morgen, Deniz! Du bist heute spät. Musst du nicht ins Büro?"

Пані Вебер: «Доброго ранку, Денізе! Ти сьогодні пізно. Хіба тобі не треба в офіс?»

Deniz: „Doch, Frau Weber. Ich muss mich beeilen. Ich möchte die Bahn um sieben Uhr zwölf erreichen."

Деніз: «Треба, пані Вебер. Мушу поспішати. Хочу встигнути на поїзд о сьомій дванадцять.»

Frau Weber: „Und wie ist die neue Arbeit? Ist die Chefin nett? Sind die Mitarbeiter auch nett?"

Пані Вебер: «А як нова робота? Начальниця приємна? Співробітники теж приємні?»

Deniz: „Alle sind nett. Ich erzähle Ihnen heute Abend mehr. Sonst schaffe ich die Bahn nicht."

Деніз: «Усі приємні. Я розповім вам більше сьогодні ввечері. Інакше не встигну на поїзд.»

Frau Weber: „Natürlich, lauf nur! Und pass an der Baustelle gut auf. Die Männer bauen da so schnell."

Пані Вебер: «Звісно, біжи вже! І будь обережний біля будівництва. Чоловіки там так швидко будують.»

Vor dem Haus ist wirklich eine Baustelle. Dort bauen ein paar Arbeiter ein neues Haus. Ein Helm schützt den Kopf, und auf einer Baustelle ist das sehr wichtig. Deniz schaut nach links und läuft schnell weiter. Um sieben Uhr elf erreicht er die Haltestelle. Die Bahn kommt eine Minute später.

Перед будинком і справді будівельний майданчик. Там кілька робітників зводять новий будинок. Каска захищає голову, і на будівництві це дуже важливо. Деніз дивиться ліворуч і швидко біжить далі. О сьомій одинадцять він добігає до зупинки. Поїзд приїжджає за хвилину.

Deniz: „Geschafft. Manche Tage fangen einfach zu schnell an."

Деніз: «Устиг. Деякі дні просто починаються надто швидко.»

In der Bahn liest er einen Artikel über Köln. Der Artikel ist lang, aber interessant. Deniz denkt: Ich bin froh, dass ich jetzt Arbeit habe.

У поїзді він читає статтю про Кельн. Стаття довга, але цікава. Деніз думає: я радий, що тепер маю роботу.

Um acht Uhr ist Deniz im Büro. Die Firma heißt Rheinlicht und ist klein. Zehn Mitarbeiter arbeiten hier. Die Firma stellt Lampen her, und die Lampen sind in ganz Deutschland beliebt. Deniz berät Kunden am Telefon und schreibt E-Mails.

О восьмій Деніз уже в офісі. Фірма називається «Райнліхт», вона невелика. Тут працює десять співробітників. Фірма виробляє лампи, і ці лампи популярні по всій Німеччині. Деніз консультує клієнтів телефоном і пише електронні листи.

Frau Kaufmann, die Chefin, kommt ins Büro. Sie hat einen Kaffee in der Hand.

Пані Кауфманн, начальниця, заходить до офісу. У руці в неї кава.

Frau Kaufmann: „Guten Morgen, Deniz! Können Sie heute bitte die Liste für die Messe fertig machen? Die Messe in Düsseldorf ist in vier Wochen."

Пані Кауфманн: «Доброго ранку, Денізе! Можете сьогодні, будь ласка, закінчити список для ярмарку? Ярмарок у Дюссельдорфі вже через чотири тижні.»

Deniz: „Klar. Ich habe gestern schon angefangen. Aber ich glaube, die Liste ist nicht aktuell."

Деніз: «Звісно. Я вчора вже почав. Але мені здається, що список неактуальний.»

Frau Kaufmann: „Dann müssen wir sie ändern. Können Sie die Zahlen von letztem Jahr und die Zahlen von diesem Jahr vergleichen?"

Пані Кауфманн: «Тоді треба його змінити. Можете порівняти цифри за минулий рік і цифри за цей рік?»

Deniz: „Ja, das mache ich."

Деніз: «Так, зроблю.»

Nadja, eine Kollegin, kommt herein. Sie zieht einen großen Karton hinter sich her.

Надя, колега, заходить до кабінету. Вона тягне за собою велику коробку.

Nadja: „Kann mir jemand helfen? Der Karton ist schwer."

Надя: «Хтось може мені допомогти? Коробка важка.»

Deniz: „Ich helfe dir. Sollen wir ihn zusammen ziehen?"

Деніз: «Я допоможу. Потягнемо її разом?»

Nadja: „Ja, bitte. Wir müssen ihn auspacken. Da sind die neuen Lampen für die Messe drin."

Надя: «Так, будь ласка. Її треба розпакувати. Там усередині нові лампи для ярмарку.»

Sie ziehen den Karton zum Tisch und packen ihn aus. Eine Lampe fällt fast auf den Boden, aber Deniz passt auf und hält sie fest.

Вони тягнуть коробку до столу й розпаковують її. Одна лампа мало не падає на підлогу, але Деніз пильнує і встигає її втримати.

Nadja: „Gut gemacht! Pass auf, die Dinger sind teuer."

Надя: «Молодець! Обережно, ці штуки дорогі.»

Deniz: „Kein Problem. Aber schau mal: Diese Lampe hat eine andere Nummer. Der Artikel hier heißt L-40, und in der Liste steht L-14."

Деніз: «Немає проблем. Але глянь: у цієї лампи інший номер. Артикул тут — L-40, а в списку стоїть L-14.»

In diesem Moment merkt Deniz, dass etwas nicht stimmt. Er vergleicht noch einmal. Die Zahl in der Liste ist falsch. Zwölf Kunden haben eine falsche Information bekommen.

Тієї миті Деніз помічає, що щось не так. Він порівнює ще раз. Число в списку неправильне. Дванадцять клієнтів отримали хибну інформацію.

Deniz: „Ich merke mir die richtige Nummer. Frau Kaufmann, ich muss Ihnen etwas sagen. Ich glaube, hier ist ein Fehler passiert."

Деніз: «Я запам’ятаю правильний номер. Пані Кауфманн, я маю вам дещо сказати. Здається, тут сталася помилка.»

Frau Kaufmann: „Was ist passiert?"

Пані Кауфманн: «Що сталося?»

Deniz: „Die Nummer von dem Artikel ist falsch. Wir haben die Kunden falsch informiert. Es tut mir leid. Ich weiß nicht, wer den Fehler gemacht hat."

Деніз: «Номер артикулу неправильний. Ми дали клієнтам хибну інформацію. Мені дуже прикро. Я не знаю, хто зробив цю помилку.»

Frau Kaufmann: „Ruhig, Deniz. Das ist nicht Ihre Schuld. Der Fehler ist alt, er kommt aus dem letzten Jahr. Niemand hat den Fehler gemerkt, auch ich nicht."

Пані Кауфманн: «Спокійно, Денізе. Це не ваша провина. Помилка стара, вона ще з минулого року. Ніхто її не помітив, я теж.»

Deniz: „Und was machen wir jetzt?"

Деніз: «І що ми тепер робимо?»

Frau Kaufmann: „Zuerst kontrollieren Sie alle Nummern. Dann ändern wir die Liste. Danach informieren wir die Kunden per E-Mail. Und zum Schluss geben wir dem Chef in Düsseldorf Bescheid. Schaffen Sie das bis zwölf Uhr?"

Пані Кауфманн: «Спершу ви перевірите всі номери. Потім ми змінимо список. Після цього повідомимо клієнтів електронною поштою. А наостанок дамо знати керівникові в Дюссельдорфі. Устигнете до дванадцятої?»

Deniz: „Ich denke, ja. Kann Tobias mir helfen? Er hat mehr Erfahrung mit dem Programm."

Деніз: «Думаю, так. А чи може мені допомогти Тобіас? У нього більше досвіду з цією програмою.»

Frau Kaufmann: „Gute Idee. Tobias hat viel Erfahrung, und Ihre Kenntnisse werden auch jeden Tag besser."

Пані Кауфманн: «Гарна ідея. У Тобіаса багато досвіду, а ваші знання теж щодня кращають.»

Tobias kommt und die zwei arbeiten zusammen. Sie kontrollieren jede Nummer. Sie ändern die Liste. Tobias berät Deniz bei den E-Mails, und Deniz organisiert die neuen Papiere für die Messe.

Приходить Тобіас, і вони працюють разом. Вони перевіряють кожен номер. Змінюють список. Тобіас консультує Деніза щодо листів, а Деніз організовує нові документи для ярмарку.

Tobias: „Und? Klappt es?"

Тобіас: «Ну як? Виходить?»

Deniz: „Ja, es klappt. Ich beende gerade die letzte Seite."

Деніз: «Так, виходить. Я саме закінчую останню сторінку.»

Um Viertel vor zwölf klingelt das Telefon. Es ist Herr Schneider von der Sprachschule.

За чверть дванадцята дзвонить телефон. Це пан Шнайдер із мовної школи.

Herr Schneider: „Guten Tag, Herr Deniz. Wir bauen einen neuen Kursraum. Können Sie mich beraten?"

Пан Шнайдер: «Доброго дня, пане Денізе. Ми будуємо новий клас. Чи можете ви мене проконсультувати?»

Deniz: „Gern. Ich informiere mich kurz und rufe Sie in einer Stunde zurück."

Деніз: «Залюбки. Я швиденько все з’ясую і передзвоню вам за годину.»

Um zwölf Uhr gehen Deniz, Nadja und Tobias in die Cafeteria. Heute gibt es Suppe, Nudeln und Salat.

О дванадцятій Деніз, Надя й Тобіас ідуть до кафетерію. Сьогодні є суп, макарони й салат.

Nadja: „Was nimmst du?"

Надя: «Що ти береш?»

Deniz: „Ich hätte gern die Suppe und ein Stück Brot. Was kostet das Essen hier eigentlich?"

Деніз: «Мені, будь ласка, суп і шматок хліба. А скільки взагалі коштує тут їжа?»

Tobias: „Für Mitarbeiter kostet es drei Euro fünfzig. In der Stadt kostet eine Suppe sechs Euro."

Тобіас: «Для співробітників — три євро п’ятдесят. У місті суп коштує шість євро.»

Nadja: „Deshalb essen alle hier. Und, Deniz, was hast du heute Abend vor?"

Надя: «Тому всі й їдять тут. А що ти робиш сьогодні ввечері, Денізе?»

Deniz: „Zuerst gehe ich joggen, dann spiele ich Basketball, und danach gehe ich mit Freunden aus. Wir haben uns für ein Konzert verabredet."

Деніз: «Спершу піду на пробіжку, потім пограю в баскетбол, а після цього піду з друзями розважитися. Ми домовилися піти на концерт.»

Tobias: „So ein Tag! Du bist wirklich aktiv."

Тобіас: «Оце день! Ти справді активний.»

Deniz: „Manchmal. Aber ich muss noch eine Sache erledigen. In der Mittagspause gehe ich schnell zum Sportverein. Ich möchte den Vertrag unterschreiben."

Деніз: «Іноді. Але маю ще одну справу. В обідню перерву швиденько збігаю до спортивного клубу. Хочу підписати договір.»

Nadja: „Der Verein ist ganz in der Nähe, nur fünf Minuten von hier."

Надя: «Клуб зовсім поруч, лише п’ять хвилин звідси.»

Nach dem Essen läuft Deniz zum Sportverein. Im Büro sitzt eine junge Frau am Computer.

Після обіду Деніз іде до спортивного клубу. В офісі за комп’ютером сидить молода жінка.

Deniz: „Guten Tag. Ich möchte in die Basketball-Mannschaft. Ich war letzte Woche schon einmal hier."

Деніз: «Доброго дня. Я хотів би до баскетбольної команди. Я вже був тут минулого тижня.»

Die Frau: „Ah, ich erinnere mich. Sie sind Deniz, richtig? Hier ist der Vertrag. Er läuft zwölf Monate."

Жінка: «А, пригадую. Ви Деніз, так? Ось договір. Він діє дванадцять місяців.»

Deniz: „Was kostet das im Monat?"

Деніз: «А скільки це коштує на місяць?»

Die Frau: „Fünfundzwanzig Euro. Bitte tragen Sie sich hier in die Liste ein."

Жінка: «Двадцять п’ять євро. Будь ласка, впишіться ось тут у список.»

Deniz: „Moment, ich trage mich ein ... So. Ist es erlaubt, einen Freund zum Training mitzubringen?"

Деніз: «Хвилинку, вписуюся... Ось. А чи дозволено приводити на тренування друга?»

Die Frau: „Einmal ja, das ist erlaubt. Danach braucht er eine Erlaubnis vom Trainer."

Жінка: «Один раз — так, це дозволено. Потім йому потрібен дозвіл від тренера.»

Deniz: „Und was passiert mit meinen Daten?"

Деніз: «А що буде з моїми даними?»

Die Frau: „Keine Sorge, wir schützen Ihre Daten. Niemand außer dem Verein sieht sie."

Жінка: «Не хвилюйтеся, ми захищаємо ваші дані. Ніхто, крім клубу, їх не бачить.»

Deniz: „Gut. Bekomme ich einen Bescheid, wenn alles fertig ist?"

Деніз: «Добре. А я отримаю повідомлення, коли все буде готово?»

Die Frau: „Ja, der Bescheid kommt per E-Mail. Ich gebe Ihnen morgen Bescheid, dann können Sie sofort spielen."

Жінка: «Так, повідомлення прийде електронною поштою. Завтра я вам повідомлю, і тоді зможете одразу грати.»

Deniz geht zur Haltestelle. Dort merkt er plötzlich: Seine Mütze ist weg.

Деніз іде до зупинки. Там він раптом помічає: його шапки немає.

Deniz: „Oh nein. Ich habe meine Mütze verloren. Wo war ich zuletzt?"

Деніз: «Ой ні. Я загубив шапку. Де я був востаннє?»

An der Haltestelle steht eine Polizistin. Vor ihr ist die Baustelle, und sie kontrolliert die Autos, weil die Straße halb zu ist.

На зупинці стоїть поліцейська. Перед нею будівельний майданчик, і вона регулює машини, бо вулицю наполовину перекрито.

Deniz: „Entschuldigung, haben Sie eine Ahnung, wo ich nach Fundsachen fragen kann?"

Деніз: «Перепрошую, ви часом не знаєте, де можна запитати про знайдені речі?»

Die Polizistin: „Klar. Die Fundsachen sind im Rathaus, Zimmer 12. Was haben Sie denn verloren?"

Поліцейська: «Звісно. Бюро знахідок — у ратуші, кімната 12. А що ви загубили?»

Deniz: „Nur eine Mütze. Kein teures Ding, aber ich mag sie sehr."

Деніз: «Лише шапку. Річ недорога, але вона мені дуже подобається.»

Die Polizistin: „So etwas passiert jeden Tag. Das ist nicht Ihre Schuld."

Поліцейська: «Таке трапляється щодня. Це не ваша провина.»

In diesem Moment fällt einer Frau die Geldbörse aus der Tasche. Deniz sieht es, hebt die Geldbörse auf und gibt sie der Polizistin.

Тієї ж миті в однієї жінки з сумки випадає гаманець. Деніз бачить це, піднімає гаманець і віддає його поліцейській.

Die Polizistin: „Danke! Ich kontrolliere kurz, ob ein Ausweis drin ist. Ja, hier ist einer. Ich rufe die Frau an."

Поліцейська: «Дякую! Я швиденько перевірю, чи є всередині посвідчення. Так, ось воно. Я зателефоную цій жінці.»

Deniz: „Schön. Dann ist die Sache gut ausgegangen."

Деніз: «Чудово. Отже, ця справа скінчилася добре.»

Die Polizistin: „Für Sie auch: Ist das da nicht Ihre Mütze? Sie steckt in Ihrer Jackentasche."

Поліцейська: «Для вас теж: а це часом не ваша шапка? Он вона стирчить із кишені вашої куртки.»

Deniz: „Was? ... Ja! Ich habe vergessen, dass ich sie eingesteckt habe. Wie peinlich."

Деніз: «Що?.. Так! Я забув, що поклав її в кишеню. Як соромно.»

Die Polizistin: „Kein Problem. Manche Sachen finden sich von allein."

Поліцейська: «Немає проблем. Деякі речі знаходяться самі.»

Um halb sechs beendet Deniz die Arbeit. Zu Hause zieht er die Sportsachen an. Lukas wartet schon vor der Tür.

О пів на шосту Деніз закінчує роботу. Удома він одягає спортивну форму. Лукас уже чекає під дверима.

Lukas: „Bist du dabei? Ich möchte heute nur zwanzig Minuten joggen."

Лукас: «Ти зі мною? Сьогодні хочу побігати лише двадцять хвилин.»

Deniz: „Ich bin dabei. Aber langsam, bitte. Ich jogge erst seit einem Monat."

Деніз: «Я з тобою. Але повільно, будь ласка. Я бігаю всього місяць.»

Sie joggen durch den Park. Der Weg ist nass, und Deniz passt auf, weil er nicht fallen will.

Вони біжать через парк. Доріжка мокра, і Деніз пильнує, бо не хоче впасти.

Lukas: „Wie war dein Tag im Büro?"

Лукас: «Як минув твій день в офісі?»

Deniz: „Aufregend. Ein Fehler in der Liste, aber wir haben alles geändert. Und du?"

Деніз: «Насичено. Помилка в списку, але ми все змінили. А в тебе?»

Lukas: „Normal. Zuerst Meetings, dann E-Mails, danach noch mehr E-Mails, und zum Schluss Kaffee."

Лукас: «Звичайно. Спершу наради, потім листи, після цього ще більше листів, а наостанок кава.»

Deniz: „Also ein ganz normaler Tag."

Деніз: «Отже, звичайнісінький день.»

Nach dem Joggen gehen sie in die Sporthalle. Dort trainiert die Basketball-Mannschaft. Ein Spieler wirft Deniz den Ball zu.

Після пробіжки вони йдуть до спортзали. Там тренується баскетбольна команда. Один гравець кидає Денізові м’яч.

Der Spieler: „Hey, kannst du spielen?"

Гравець: «Гей, ти вмієш грати?»

Deniz: „Ein bisschen. In Istanbul habe ich oft Basketball gespielt. Aber das ist lange her."

Деніз: «Трохи. У Стамбулі я часто грав у баскетбол. Але це було давно.»

Der Spieler: „Perfekt. Wir brauchen noch einen Mann. Nimm den Ball und komm!"

Гравець: «Чудово. Нам бракує ще одного гравця. Бери м’яч і йди сюди!»

Sie spielen dreißig Minuten. Deniz wirft zwei Bälle in den Korb, aber seine Mannschaft verliert trotzdem.

Вони грають тридцять хвилин. Деніз закидає два м’ячі в кошик, але його команда все одно програє.

Deniz: „Wir haben verloren. Schade!"

Деніз: «Ми програли. Шкода!»

Lukas: „Im Gegenteil, du hast gut gespielt. Verlieren ist nicht schlimm."

Лукас: «Навпаки, ти грав добре. Програвати — не страшно.»

Deniz: „Danke. Weißt du, ich bin froh, dass ich wieder Sport mache."

Деніз: «Дякую. Знаєш, я радий, що знову займаюся спортом.»

Um acht Uhr treffen sie Elif vor dem Konzerthaus. Draußen wartet eine große Menge.

О восьмій вони зустрічають Еліф перед концертним залом. Надворі чекає великий натовп.

Elif: „Da seid ihr ja! Beeilt euch, die Band fängt gleich an."

Еліф: «Ось і ви! Поспішіть, гурт зараз почне.»

Deniz: „Wer spielt heute? Ich habe die Namen vergessen."

Деніз: «Хто сьогодні грає? Я забув назви.»

Elif: „Die Band heißt Nordlicht. Sie ist hier in Köln sehr beliebt, aber noch nicht berühmt. Der Typ an der Gitarre ist ein Freund von mir. Er heißt Jonas."

Еліф: «Гурт називається Нордліхт. Тут, у Кельні, він дуже популярний, але ще не знаменитий. Хлопець із гітарою — мій друг. Його звати Йонас.»

Deniz: „Wirklich? Spielt er nur Gitarre?"

Деніз: «Справді? А він грає тільки на гітарі?»

Elif: „Nein, er spielt drei Instrumente: Gitarre, Klavier und Schlagzeug. Aber die Gitarre ist sein Lieblingsinstrument."

Еліф: «Ні, він грає на трьох інструментах: гітарі, фортепіано й ударних. Але гітара — його улюблений інструмент.»

Deniz: „Ich kann leider kein Instrument spielen. Ich wollte immer Klavier lernen."

Деніз: «Я, на жаль, не вмію грати на жодному інструменті. Завжди хотів навчитися грати на фортепіано.»

Elif: „Dann lern es!"

Еліф: «То вчися!»

Im Saal ist es laut und warm. Die Menge singt mit. Deniz schaut nach vorn und sieht Jonas mit der Gitarre. Ein Stück gefällt Deniz besonders gut: langsam, mit Klavier und einer ruhigen Stimme.

У залі гучно й тепло. Натовп підспівує. Деніз дивиться вперед і бачить Йонаса з гітарою. Одна пісня подобається Денізові особливо: повільна, з фортепіано і спокійним голосом.

Deniz: „Das Stück ist wunderschön. Wie heißt es?"

Деніз: «Ця пісня чудова. Як вона називається?»

Elif: „Das ist ihr aktuelles Lied. Es ist neu, erst zwei Wochen alt."

Еліф: «Це їхня найновіша пісня. Вона зовсім нова, їй лише два тижні.»

Nach dem Konzert steht Jonas vor der Tür. Viele Fans warten auf ihn und wollen ein Foto.

Після концерту Йонас стоїть біля дверей. Багато фанатів чекають на нього й хочуть фото.

Jonas: „Hallo Elif! Und ihr seid ihre Freunde?"

Йонас: «Привіт, Еліф! А ви її друзі?»

Deniz: „Ja, ich bin Deniz. Das Konzert hat mir sehr gut gefallen. Besonders das letzte Stück."

Деніз: «Так, я Деніз. Концерт мені дуже сподобався. Особливо остання пісня.»

Jonas: „Danke! Das freut mich. Bist du auch ein Fan von der Musik oder bist du nur wegen Elif hier?"

Йонас: «Дякую! Приємно чути. А ти теж фанат цієї музики чи ти тут лише через Еліф?»

Deniz: „Beides. Aber jetzt bin ich wirklich ein Fan."

Деніз: «І те, й те. Але тепер я справді фанат.»

Um Viertel nach elf sind Lukas und Deniz wieder zu Hause. In der Wohnung sitzen Frau Weber und Mia am Tisch. Sie haben Besuch mitgebracht: einen Kuchen.

О чверть на дванадцяту Лукас і Деніз повертаються додому. У квартирі за столом сидять пані Вебер і Мія. Вони прийшли в гості й дещо принесли: пиріг.

Frau Weber: „Da seid ihr endlich! Der Besuch wartet schon eine halbe Stunde. Ich wollte hören, wie Deniz' Tag war. Möchtet ihr ein Stück Kuchen?"

Пані Вебер: «Ну нарешті ви! Гості чекають уже півгодини. Я хотіла почути, як минув день у Деніза. Хочете по шматку пирога?»

Deniz: „Sehr gern. Ich habe seit dem Konzert nichts gegessen."

Деніз: «Дуже охоче. Я нічого не їв від самого концерту.»

Mia: „Und? Wie war die Band?"

Мія: «Ну і як? Як вам гурт?»

Deniz: „Aufregend! Es hat mir sehr gut gefallen."

Деніз: «Захопливо! Мені дуже сподобалося.»

Mia: „Cool. Ich interessiere mich auch für Musik, aber mehr für Filme. Ich sehe mir jeden Abend einen Krimi an."

Мія: «Круто. Я теж цікавлюся музикою, але більше фільмами. Я щовечора дивлюся якийсь детектив.»

Deniz: „Einen Krimi? Ich lese lieber. Ich habe gestern in der Bibliothek einen Krimi ausgeliehen."

Деніз: «Детектив? Я більше люблю читати. Учора я взяв у бібліотеці детектив.»

Frau Weber: „Die Bibliothek in der Nähe? Da war ich lange nicht mehr. Deniz, kannst du mir das Buch später leihen? Ich lese auch gern Krimis."

Пані Вебер: «У бібліотеці неподалік? Я там давно не була. Денізе, можеш потім позичити мені цю книжку? Я теж люблю детективи.»

Deniz: „Natürlich. Ich lasse es Ihnen morgen unten vor der Tür."

Деніз: «Звісно. Завтра залишу її вам унизу під дверима.»

Lukas: „Und, was habt ihr am Wochenende vor? Wir müssen etwas planen."

Лукас: «А що ви плануєте на вихідні? Треба щось запланувати.»

Mia: „Ich habe eine Idee. Am Samstag ist eine neue Ausstellung im Museum. Wollen wir sie uns ansehen?"

Мія: «У мене є ідея. У суботу в музеї нова виставка. Може, сходимо подивитися?»

Deniz: „Was für eine Ausstellung?"

Деніз: «А що за виставка?»

Mia: „Fotos aus Köln von 1950 bis heute. Eine Frau hat sie jahrelang gesammelt."

Мія: «Фотографії Кельна з 1950 року до сьогодні. Одна жінка збирала їх роками.»

Deniz: „Das klingt gut. Ich interessiere mich sehr für alte Fotos. Was kostet der Eintritt?"

Деніз: «Звучить добре. Я дуже цікавлюся старими фотографіями. А скільки коштує вхід?»

Mia: „Acht Euro. Aber am ersten Donnerstag ist das Museum kostenlos."

Мія: «Вісім євро. Але першого четверга музей безкоштовний.»

Lukas: „Dann gehen wir am Donnerstag. Ich bin auch dabei."

Лукас: «Тоді підемо в четвер. Я теж із вами.»

Frau Weber: „Und ich? Habe ich kein Interesse an Kultur, oder was? Ich komme mit. Übrigens, ich male seit einem Jahr. Nicht gut, aber es macht Spaß. Mia bastelt auch viel."

Пані Вебер: «А я? Що, у мене немає інтересу до культури? Я йду з вами. До речі, я вже рік малюю. Не дуже добре, але це приємно. Мія теж багато майструє.»

Mia: „Ich bastele Karten und male manchmal kleine Bilder dazu. Und Oma sammelt alte Tassen."

Мія: «Я роблю листівки й іноді домальовую до них маленькі малюнки. А бабуся збирає старі чашки.»

Frau Weber: „Ich sammle keine Tassen. Ich sammle Erinnerungen!"

Пані Вебер: «Я не збираю чашки. Я збираю спогади!»

Alle lachen.

Усі сміються.

Lukas: „Und am Sonntag? Habt ihr einen Tipp?"

Лукас: «А в неділю? Маєте якусь пораду?»

Elif schreibt in diesem Moment eine Nachricht. Deniz liest sie laut vor.

Саме цієї миті Еліф пише повідомлення. Деніз читає його вголос.

Deniz: „Elif fragt: Wollen wir am Sonntag nach Brühl fahren? Da gibt es ein Schloss. Das Schloss ist berühmt und sehr schön."

Деніз: «Еліф питає: може, поїдемо в неділю до Брюля? Там є замок. Замок знаменитий і дуже гарний.»

Mia: „Oh ja! Und danach ins Theater? In Köln läuft ein neues Stück."

Мія: «О так! А потім у театр? У Кельні йде нова вистава.»

Frau Weber: „Mein Ratschlag: Macht nicht zu viel an einem Tag. Zuerst das Schloss, dann Kaffee, danach nach Hause. Das Theater kommt nächste Woche."

Пані Вебер: «Моя порада: не робіть забагато за один день. Спершу замок, потім кава, а тоді додому. Театр буде наступного тижня.»

Deniz: „Das ist ein guter Ratschlag. Danke."

Деніз: «Це гарна порада. Дякую.»

Später sitzen Lukas und Deniz allein in der Küche. Es ist still. Draußen fährt noch eine Bahn.

Пізніше Лукас і Деніз сидять на кухні самі. Тихо. Надворі проїжджає ще один поїзд.

Lukas: „Und? Wie war dein Tag wirklich?"

Лукас: «Ну як? Яким твій день був насправді?»

Deniz: „Lang. Aber schön. Zuerst hatte ich Stress, dann kam der Fehler im Büro, danach die Sache mit der Mütze, und zum Schluss das Konzert."

Деніз: «Довгим. Але гарним. Спершу був стрес, потім помилка в офісі, після цього історія з шапкою, а наостанок концерт.»

Lukas: „Und was war das Beste?"

Лукас: «А що було найкраще?»

Deniz: „Ich denke, das Beste war das Gefühl im Büro. Frau Kaufmann hat nicht geschimpft. Sie hat gesagt: Das ist nicht Ihre Schuld. Und dann haben wir zusammen alles geändert und es hat geklappt."

Деніз: «Думаю, найкращим було відчуття в офісі. Пані Кауфманн не сварилася. Вона сказала: це не ваша провина. А потім ми разом усе змінили, і все вийшло.»

Lukas: „Siehst du? Du hast doch Erfahrung. Und deine Deutschkenntnisse werden auch immer besser."

Лукас: «От бачиш? Досвід у тебе таки є. І твоя німецька теж стає дедалі кращою.»

Deniz: „Vielleicht. Ich erinnere mich noch an meinen ersten Tag hier. Ich habe niemanden gekannt. Heute kenne ich eine Menge Leute. Ich bin froh, dass ich damals nach Köln gekommen bin."

Деніз: «Можливо. Я ще пам’ятаю свій перший день тут. Я нікого не знав. А сьогодні знаю купу людей. Я радий, що тоді приїхав до Кельна.»

Lukas: „Ich auch. Aber jetzt musst du schlafen. Morgen ist wieder ein ganz normaler Tag."

Лукас: «Я теж. А тепер тобі треба спати. Завтра знову звичайнісінький день.»

Deniz: „Ja. Weckst du mich um halb sieben?"

Деніз: «Так. Розбудиш мене о пів на сьому?»

Lukas: „Nein. Dein Wecker weckt dich. Ich mache nur den Kaffee."

Лукас: «Ні. Тебе розбудить твій будильник. Я тільки зварю каву.»

Deniz lacht, geht ins Zimmer und stellt den Wecker. Dann packt er die Tasche für morgen. Er steckt das Handy unter das Kissen und macht das Licht aus. Es war ein ganz normaler Tag, denkt er noch. Und einige normale Tage sind wirklich gut.

Деніз сміється, іде до кімнати і ставить будильник. Потім збирає сумку на завтра. Кладе телефон під подушку й вимикає світло. Це був звичайнісінький день, думає він іще. І деякі звичайні дні справді хороші.