Ein Jahr später

Es war Freitag, der vierzehnte August. Genau vor einem Jahr ist Deniz in Köln angekommen. Damals hatte er zwei Koffer, ein kleines Wörterbuch und fast keine Wörter im Kopf. Heute hat er eine Arbeit, gute Freunde und eine eigene Tasse in der Küche. Frau Weber wohnt eine Etage unter Lukas und Deniz. Am Nachmittag hat sie alle zum Essen eingeladen.

Була п’ятниця, чотирнадцяте серпня. Рівно рік тому Деніз приїхав до Кельна. Тоді він мав дві валізи, маленький словник і майже жодного слова в голові. Сьогодні в нього є робота, добрі друзі й власна чашка на кухні. Пані Вебер живе поверхом нижче за Лукаса й Деніза. По обіді вона запросила всіх на вечерю.

Frau Weber: „Kommt herein, Kinder! Kommt schnell herein. Der Tisch ist fast fertig."

Пані Вебер: «Заходьте, діти! Заходьте швидше. Стіл майже готовий.»

Deniz: „Guten Abend, Frau Weber. Es riecht fantastisch. Soll ich die Teller hineintragen?"

Деніз: «Добрий вечір, пані Вебер. Пахне фантастично. Занести тарілки?»

Frau Weber: „Nein, nein. Setz dich einfach neben Lukas. Elif sitzt dir gegenüber."

Пані Вебер: «Ні-ні. Просто сідай біля Лукаса. Еліф сидить навпроти тебе.»

Lukas: „Mama, warum steht der Tisch heute neben dem Fenster? Er steht doch sonst immer hinter der Tür."

Лукас: «Мамо, чому стіл сьогодні стоїть біля вікна? Він же завжди стоїть за дверима.»

Frau Weber: „Wegen der Sonne. Am Abend ist das Licht da sehr schön. Bist du damit einverstanden?"

Пані Вебер: «Через сонце. Увечері світло там дуже гарне. Ти згоден?»

Lukas: „Ich bin einverstanden. Ich bin immer einverstanden, wenn es Essen gibt."

Лукас: «Я згоден. Я завжди згоден, коли є їжа.»

Elif: „Alle sind da, außer Herr Schneider. Kommt er heute nicht?"

Еліф: «Усі вже тут, окрім пана Шнайдера. Він сьогодні не прийде?»

Deniz: „Doch, er kommt. Aber er kommt später, weil er außerhalb von Köln wohnt."

Деніз: «Ні, прийде. Але пізніше, бо він живе за межами Кельна.»

Mia: „Außerhalb von Köln? Wo denn genau?"

Мія: «За межами Кельна? А де саме?»

Deniz: „In einem kleinen Dorf. Ungefähr dreißig Kilometer von hier."

Деніз: «У маленькому селі. Приблизно тридцять кілометрів звідси.»

Frau Weber: „Heute gibt es kein Restaurant-Essen. Statt Pizza gibt es Suppe, Hähnchen und Kartoffeln. Und statt einer Torte gibt es Apfelkuchen."

Пані Вебер: «Сьогодні ніякої ресторанної їжі. Замість піци буде суп, курка і картопля. А замість торта — яблучний пиріг.»

Mia: „Oma-Essen! Ich bin dafür."

Мія: «Бабусина їжа! Я — за.»

Lukas: „Ich bin auch dafür. Aber ich bin dagegen, dass wir nur zwei Stück Kuchen pro Person bekommen."

Лукас: «Я теж за. Але я проти того, щоб нам давали лише по два шматки пирога на людину.»

Frau Weber: „Zwei Stück pro Person sind genug, Lukas."

Пані Вебер: «Два шматки на людину — цілком досить, Лукасе.»

Lukas: „Meiner Meinung nach sind zwei Stück nie genug."

Лукас: «На мою думку, двох шматків ніколи не досить.»

Deniz stand einen Moment neben dem Fenster und hat hinausgeschaut. Hinter dem Haus liegt der kleine Park. Gegenüber steht die alte Kirche. Vor einem Jahr hat er hier zum ersten Mal gegessen. Damals hat er fast nichts verstanden.

Деніз хвилинку постояв біля вікна й подивився надвір. За будинком — маленький парк. Навпроти стоїть стара церква. Рік тому він вечеряв тут уперше. Тоді він майже нічого не розумів.

Deniz: „Frau Weber, wissen Sie noch? Als ich das erste Mal hier war, habe ich nur ,Ja' und ,Danke' gesagt."

Деніз: «Пані Вебер, ви ще пам’ятаєте? Коли я був тут уперше, я казав тільки „так“ і „дякую“.»

Frau Weber: „Natürlich weiß ich das noch. Du hast auf dem Stuhl da gesessen und hast nichts gegessen."

Пані Вебер: «Звісно, пам’ятаю. Ти сидів отам на тому стільці й нічого не їв.»

Deniz: „Ich hatte Angst, dass ich etwas falsch mache."

Деніз: «Я боявся, що зроблю щось не так.»

Frau Weber: „Und heute redest du mehr als mein Sohn. Das finde ich schön."

Пані Вебер: «А сьогодні ти говориш більше, ніж мій син. І мені це подобається.»

Mia: „Am Anfang war Deniz sehr still, aber jetzt ist er laut. Wie wir alle."

Мія: «Спочатку Деніз був дуже тихий, а тепер він гучний. Як і всі ми.»

Frau Weber: „Also, ich habe eine Idee. Heute erzählt jeder eine Geschichte über dieses Jahr. Eine Geschichte pro Person. Seid ihr einverstanden?"

Пані Вебер: «Отже, у мене є ідея. Сьогодні кожен розповість одну історію про цей рік. По одній історії на людину. Ви згодні?»

Mia: „Auf jeden Fall! Ich fange an."

Мія: «Обов’язково! Я починаю.»

Lukas: „Auf keinen Fall vor dem Essen. Ich kann nicht zuhören, wenn ich Hunger habe."

Лукас: «У жодному разі не перед вечерею. Я не можу слухати, коли голодний.»

Elif: „Dann essen wir zuerst. Ich bin auch dafür."

Еліф: «Тоді спершу поїмо. Я теж за.»

Nach der Suppe hat Deniz angefangen. Er hat von seinem ersten Tag erzählt. Alle haben zugehört, aber nicht alle waren einverstanden.

Після супу почав Деніз. Він розповів про свій перший день. Усі слухали, але не всі були згодні.

Deniz: „Als ich am Flughafen angekommen bin, war alles anders. Ganz anders als in Istanbul."

Деніз: «Коли я прилетів в аеропорт, усе було інакше. Зовсім інакше, ніж у Стамбулі.»

Elif: „Anders? Wie denn anders?"

Еліф: «Інакше? Як саме інакше?»

Deniz: „Die Leute haben sehr schnell gesprochen. Ich habe nur einzelne Wörter verstanden. Ein einzelnes Wort hier, ein einzelnes Wort da."

Деніз: «Люди говорили дуже швидко. Я розумів лише окремі слова. Одне окреме слово тут, одне окреме слово там.»

Lukas: „Du hast am Telefon gesagt: ,Ich stehe hinter einem großen roten Ding.' Ich habe eine halbe Stunde gesucht."

Лукас: «Ти сказав по телефону: „Я стою за великою червоною штукою“. Я шукав тебе пів години.»

Deniz: „Das war ein Bus! Ich kannte das Wort ,Bus' natürlich, aber ich war zu nervös."

Деніз: «Це був автобус! Слово „автобус“ я, звісно, знав, але я надто нервувався.»

Mia: „Das ist echt komisch. Du kannst heute alles sagen."

Мія: «Це реально смішно. Сьогодні ти можеш сказати все що завгодно.»

Deniz: „Heute schon. Am Anfang war alles schwer, aber jetzt spreche ich viel deutlicher. Früher konnte ich nur langsam antworten, heute kann ich sogar am Telefon sprechen."

Деніз: «Сьогодні — так. Спочатку все було важко, а тепер я говорю набагато чіткіше. Раніше я міг відповідати тільки повільно, а сьогодні можу навіть розмовляти по телефону.»

Elif: „Moment. Das stimmt nicht ganz. Du hast draußen gewartet, nicht drinnen."

Еліф: «Стривай. Це не зовсім так. Ти чекав надворі, а не всередині.»

Deniz: „Doch, ich war drinnen! Es hat geregnet."

Деніз: «Ні, я був усередині! Ішов дощ.»

Lukas: „Nein, das stimmt wirklich nicht ganz. Du bist drinnen gewesen, dann bist du hinausgegangen, weil du das Auto gesucht hast."

Лукас: «Ні, це справді не зовсім так. Ти був усередині, а потім вийшов надвір, бо шукав машину.»

Deniz: „Vielleicht. Es ist mir eigentlich egal. Ich weiß nur, dass ich sehr müde war."

Деніз: «Можливо. Мені, власне, байдуже. Знаю тільки, що я був дуже втомлений.»

Frau Weber: „Und wo war das Auto?"

Пані Вебер: «А де була машина?»

Lukas: „Drüben, auf der anderen Seite. Ich habe drüben geparkt, weil es direkt vor dem Flughafen zu teuer war."

Лукас: «Он там, з іншого боку. Я припаркувався по той бік, бо просто перед аеропортом було надто дорого.»

Deniz: „Ich musste außerdem dringend auf die Toilette. Aber ich konnte das Wort nicht finden."

Деніз: «До того ж мені терміново треба було в туалет. Але я не міг знайти це слово.»

Elif: „Und was hast du gemacht?"

Еліф: «І що ти зробив?»

Deniz: „Ich habe ,Wasser' gesagt. Deshalb hat mir die Frau eine Flasche Wasser gegeben."

Деніз: «Я сказав „вода“. Тому та жінка дала мені пляшку води.»

Alle haben gelacht. Frau Weber hat ihr Glas auf den Tisch gestellt und hat den Kopf geschüttelt.

Усі засміялися. Пані Вебер поставила свою склянку на стіл і похитала головою.

Frau Weber: „Ihr seid verrückt. Aber weiter, weiter."

Пані Вебер: «Ви божевільні. Але далі, далі.»

Deniz: „Am zweiten Tag bin ich allein in die Stadt gefahren. Es gab so viele verschiedene Busse. Und alle Busse hatten verschiedene Nummern und verschiedene Farben. Für mich war das besonders schwer, weil ich keine Karte hatte."

Деніз: «Другого дня я сам поїхав у місто. Там було стільки різних автобусів. І всі автобуси мали різні номери й різні кольори. Для мене це було особливо важко, бо я не мав карти.»

Elif: „Deshalb habe ich dir am dritten Tag eine App gezeigt. Weißt du noch?"

Еліф: «Тому третього дня я показала тобі застосунок. Пам’ятаєш?»

Deniz: „Ja, das war direkt im Kurs. Du hast direkt neben mir gesessen."

Деніз: «Так, це було прямо на курсі. Ти сиділа прямо біля мене.»

Elif: „Genau. Und ich habe gesagt: ,Ich helfe dir, aber du musst selbst sprechen.'"

Еліф: «Саме так. І я сказала: „Я тобі допоможу, але говорити ти маєш сам“.»

Deniz: „Das war hart, aber gut. Ich finde, dass du wirklich sehr direkt bist, Elif."

Деніз: «Це було жорстко, але добре. Мені здається, що ти справді дуже пряма, Еліф.»

Elif: „Direkt ist besser als langsam. Außerdem habe ich keine Zeit für lange Sätze."

Еліф: «Прямо краще, ніж повільно. До того ж у мене немає часу на довгі речення.»

Mia: „Sie ist immer so. Aber sie hat meistens recht."

Мія: «Вона завжди така. Але здебільшого має рацію.»

Nach dem Hähnchen hat Elif ihre Geschichte erzählt. Sie hat über das kaputte Handy gesprochen und über den Kalender. Aber jeder hat sich ein bisschen anders erinnert.

Після курки свою історію розповіла Еліф. Вона говорила про зламаний телефон і про календар. Але кожен пам’ятав усе трохи інакше.

Elif: „Eigentlich war der schlimmste Tag der Tag mit dem kaputten Handy."

Еліф: «Власне, найгіршим днем був день зі зламаним телефоном.»

Deniz: „Oh nein. Bitte nicht diese Geschichte."

Деніз: «О ні. Будь ласка, тільки не цю історію.»

Elif: „Doch! Also: Deniz hatte einen wichtigen Termin. Und sein Handy war völlig kaputt."

Еліф: «Саме цю! Отже: у Деніза була важлива зустріч. А його телефон був повністю зламаний.»

Deniz: „Es war nicht völlig kaputt. Der Bildschirm war schwarz, aber das Telefon hat noch geklingelt."

Деніз: «Він не був повністю зламаний. Екран був чорний, але телефон іще дзвонив.»

Elif: „Für mich war es kaputt genug. Ich habe mindestens zehn Mal angerufen. Nichts."

Еліф: «Для мене він був зламаний достатньо. Я телефонувала щонайменше десять разів. Нічого.»

Frau Weber: „Und wo warst du, Deniz?"

Пані Вебер: «А де ти був, Денізе?»

Deniz: „Ich war ungefähr zwanzig Minuten vor dem falschen Haus. Ich konnte die richtige Adresse nirgends finden."

Деніз: «Я приблизно двадцять хвилин стояв перед не тим будинком. Правильної адреси я ніде не міг знайти.»

Lukas: „Nirgends? Sie war doch in deiner Tasche."

Лукас: «Ніде? Вона ж була в тебе в сумці.»

Deniz: „Das habe ich erst später gesehen. Da war ich schon fast eine Stunde zu spät."

Деніз: «Це я побачив аж пізніше. Тоді я вже майже на годину запізнився.»

Elif: „Genau. Und dann bist du hin und her gelaufen wie ein Hund im Park."

Еліф: «Саме так. А потім ти бігав туди-сюди, як пес у парку.»

Deniz: „Ich habe die Straße gesucht. Ich bin einmal hin und einmal wieder her gelaufen. Und niemand konnte mir helfen."

Деніз: «Я шукав вулицю. Я пройшов один раз туди й один раз назад. І ніхто не міг мені допомогти.»

Frau Weber: „Komm mal her, Deniz. Setz dich hier neben mich. Das war bestimmt schrecklich."

Пані Вебер: «Іди-но сюди, Денізе. Сідай тут біля мене. Це, напевно, було жахливо.»

Deniz: „Es war schrecklich. Aber jetzt finde ich die Geschichte fast lustig."

Деніз: «Це було жахливо. Але тепер ця історія здається мені майже смішною.»

Lukas: „Und wisst ihr, was das Beste ist? Das richtige Haus war nebenan. Nur nebenan! Ein Haus weiter."

Лукас: «А знаєте, що найкраще? Потрібний будинок був поруч. Просто поруч! На один будинок далі.»

Elif: „Nein, das stimmt nicht ganz. Es war zwei Häuser weiter."

Еліф: «Ні, це не зовсім так. Це було на два будинки далі.»

Lukas: „Nebenan, zwei Häuser, egal. Es war sehr nah."

Лукас: «Поруч, два будинки — байдуже. Це було дуже близько.»

Deniz: „Für mich ist das nicht egal. Zwei Häuser sind zwei Häuser."

Деніз: «Для мене це не байдуже. Два будинки — це два будинки.»

Frau Weber: „Und dann warst du krank, oder? Im Winter."

Пані Вебер: «А потім ти хворів, так? Узимку.»

Deniz: „Ja, im Januar. Ich hatte Fieber und konnte drei Tage nicht aufstehen. Ich war völlig kaputt."

Деніз: «Так, у січні. У мене була гарячка, і три дні я не міг встати. Я був геть розбитий.»

Lukas: „Ich habe meistens für dich gekocht. Suppe, Suppe und noch mal Suppe."

Лукас: «Здебільшого готував тобі я. Суп, суп і ще раз суп.»

Mia: „Du hast einmal gekocht, Lukas. Ein einziges Mal. Mama hat den Rest gemacht."

Мія: «Ти готував один раз, Лукасе. Один-єдиний раз. Решту зробила мама.»

Frau Weber: „Das ist richtig. Ich bin dreimal pro Tag hoch in eure Wohnung gegangen."

Пані Вебер: «Це правда. Я тричі на день піднімалася до вашої квартири.»

Deniz: „Die Suppe war eigentlich ganz gut, ja. Und Frau Weber hat mir Tee gebracht. Das war sehr nett."

Деніз: «Суп, власне, був цілком добрий, так. А пані Вебер приносила мені чай. Це було дуже мило.»

Frau Weber: „Natürlich. Das war notwendig. Du warst allein und krank."

Пані Вебер: «Звісно. Це було необхідно. Ти був сам і хворий.»

Elif: „Und die Prüfung? Erzähl von der Prüfung!"

Еліф: «А іспит? Розкажи про іспит!»

Deniz: „Die Prüfung habe ich fast nicht geschafft. Ich hatte nicht genug Zeit für den letzten Teil."

Деніз: «Іспит я мало не завалив. Мені не вистачило часу на останню частину.»

Elif: „Aber du hast bestanden. Mit einer guten Note."

Еліф: «Але ти склав. З доброю оцінкою.»

Deniz: „Ja. Als der Brief gekommen ist, habe ich ihn ungefähr zehn Minuten in der Hand gehalten. Ich hatte Angst, ihn zu öffnen."

Деніз: «Так. Коли прийшов лист, я тримав його в руці приблизно десять хвилин. Я боявся його відкрити.»

Mia: „Und dann?"

Мія: «А потім?»

Deniz: „Dann habe ich ihn geöffnet und ich habe geschrien. Frau Weber ist sofort heraufgekommen."

Деніз: «Потім я його відкрив і закричав. Пані Вебер одразу піднялася нагору.»

Frau Weber: „Ich dachte, es ist ein Feuer! Ich bin so schnell hochgelaufen."

Пані Вебер: «Я думала, що пожежа! Я так швидко побігла нагору.»

Um halb neun hat es geklingelt. Herr Schneider stand vor der Tür. Er hatte Blumen für Frau Weber und eine kleine Karte für Deniz. Er ist hereingekommen und hat allen die Hand gegeben.

О пів на дев’яту подзвонили у двері. За дверима стояв пан Шнайдер. Він мав квіти для пані Вебер і маленьку листівку для Деніза. Він зайшов і кожному потиснув руку.

Herr Schneider: „Guten Abend. Entschuldigen Sie bitte, ich bin spät. Der Zug hatte Verspätung."

Пан Шнайдер: «Добрий вечір. Перепрошую, я запізнився. Потяг затримався.»

Frau Weber: „Kein Problem. Kommen Sie herein, setzen Sie sich neben Mia. Möchten Sie einen Kaffee?"

Пані Вебер: «Нічого страшного. Заходьте, сідайте біля Мії. Хочете кави?»

Herr Schneider: „Sehr gern. Aber nur einen kleinen, sonst kann ich nicht schlafen. Ich stehe immer sehr früh auf."

Пан Шнайдер: «Дуже охоче. Але тільки маленьку, інакше я не зможу заснути. Я завжди встаю дуже рано.»

Deniz: „Wie früh denn?"

Деніз: «А наскільки рано?»

Herr Schneider: „Um fünf Uhr. Das ist notwendig, wenn man außerhalb von Köln wohnt."

Пан Шнайдер: «О п’ятій годині. Це необхідно, коли живеш за межами Кельна.»

Mia: „Um fünf Uhr! Das ist verrückt. Ich stehe meistens um zehn auf."

Мія: «О п’ятій годині! Це божевілля. Я здебільшого встаю о десятій.»

Lukas: „Weil du faul bist."

Лукас: «Бо ти лінива.»

Mia: „Ich bin nicht faul, ich bin Studentin. Das ist etwas anderes."

Мія: «Я не лінива, я студентка. Це щось інше.»

Frau Weber: „Also, jetzt kommt das Spiel. Jeder sagt, wie die anderen sind. Aber freundlich, bitte!"

Пані Вебер: «Так, а тепер гра. Кожен каже, які інші. Але привітно, будь ласка!»

Deniz: „Gut. Ich fange an. Herr Schneider, im Kurs waren Sie sehr streng."

Деніз: «Добре. Я починаю. Пане Шнайдер, на курсі ви були дуже суворі.»

Herr Schneider: „Streng? Finden Sie?"

Пан Шнайдер: «Суворий? Вам так здається?»

Deniz: „Auf jeden Fall. Wenn jemand zu spät gekommen ist, haben Sie nichts gesagt, aber Sie haben so geschaut."

Деніз: «Однозначно. Коли хтось запізнювався, ви нічого не казали, але ви так дивилися…»

Herr Schneider: „Ein Lehrer muss ein bisschen streng sein. Das ist manchmal notwendig. Am Anfang war ich streng, aber später nicht mehr, weil ihr fleißig wart."

Пан Шнайдер: «Учитель має бути трохи суворим. Іноді це необхідно. Спочатку я був суворий, а потім уже ні, бо ви були старанні.»

Elif: „Deniz war besonders fleißig. Er hat jeden Tag mindestens zwei Stunden gelernt."

Еліф: «Деніз був особливо старанний. Він щодня вчився щонайменше дві години.»

Deniz: „Das war am Anfang wirklich hart. Ich habe abends nach der Arbeit gelernt und war völlig müde."

Деніз: «Спочатку це було справді важко. Я вчився ввечері після роботи й був геть виснажений.»

Herr Schneider: „Sie sind sehr fleißig, Herr Deniz, und Sie sind auch klug. Aber Sie waren zu nervös. Sie haben immer gedacht, Ihre Fragen sind dumm."

Пан Шнайдер: «Ви дуже старанні, пане Денізе, і ви до того ж розумні. Але ви надто нервувалися. Ви завжди думали, що ваші запитання дурні.»

Deniz: „Ich habe wirklich gedacht, dass meine Fragen dumm sind."

Деніз: «Я справді думав, що мої запитання дурні.»

Elif: „Keine Frage ist dumm. Das habe ich dir hundert Mal gesagt."

Еліф: «Жодне запитання не дурне. Я казала тобі це сто разів.»

Lukas: „Und jetzt bin ich dran. Elif ist intelligent, aber sie ist auch ein bisschen zu direkt."

Лукас: «А тепер моя черга. Еліф кмітлива, але вона теж трохи занадто пряма.»

Elif: „Das ist nicht zu direkt. Das ist praktisch."

Еліф: «Це не занадто прямо. Це практично.»

Mia: „Lukas ist lustig, aber er ist faul. Er räumt nie auf."

Мія: «Лукас смішний, але лінивий. Він ніколи не прибирає.»

Lukas: „Das ist blöd, Mia. Ich räume auf, wenn es notwendig ist."

Лукас: «Це дурниця, Міє. Я прибираю, коли це необхідно.»

Deniz: „Lukas ist nicht faul, er ist ruhig. Er hat mir am Anfang sehr geholfen, ganz freiwillig. Ich finde, dass er ein sehr netter Mensch ist."

Деніз: «Лукас не лінивий, він спокійний. Спочатку він дуже мені допомагав, цілком добровільно. Мені здається, що він дуже хороша людина.»

Lukas: „Danke. Endlich sagt jemand etwas Nettes."

Лукас: «Дякую. Нарешті хтось каже щось приємне.»

Frau Weber: „Mein Sohn ist ein netter Junge, ja. Aber er ist manchmal komisch. Er antwortet nicht auf meine Nachrichten."

Пані Вебер: «Мій син — милий хлопець, так. Але іноді він дивний. Він не відповідає на мої повідомлення.»

Lukas: „Mama, du schreibst zwanzig Nachrichten pro Tag."

Лукас: «Мамо, ти пишеш двадцять повідомлень на день.»

Frau Weber: „Und du bist meine Mutter? Nein. Also schreibe ich, so viel ich will."

Пані Вебер: «А ти моя мама? Ні. Отже, я пишу стільки, скільки хочу.»

Herr Schneider: „Und Frau Weber ist wirklich sehr freundlich zu allen."

Пан Шнайдер: «А пані Вебер справді дуже привітна до всіх.»

Mia: „Und Deniz? Deniz ist klug und intelligent, aber er sagt immer ,Entschuldigung'. Auch wenn er nichts gemacht hat."

Мія: «А Деніз? Деніз розумний і кмітливий, але він завжди каже „вибачте“. Навіть коли нічого не зробив.»

Frau Weber: „Kinder, es gibt noch Kuchen. Wer möchte?"

Пані Вебер: «Діти, є ще пиріг. Хто хоче?»

Lukas: „Ich, freiwillig! Zwei Stück, bitte."

Лукас: «Я, добровільно! Два шматки, будь ласка.»

Später am Abend war der Kuchenteller leer und die Gläser waren wieder voll. Herr Schneider hat die kleine Karte aus der Tasche geholt und sie Deniz gegeben.

Пізніше ввечері тарілка з-під пирога була порожня, а склянки знову повні. Пан Шнайдер дістав із кишені маленьку листівку й дав її Денізу.

Herr Schneider: „Bitte, das ist für Sie. Von der Sprachschule."

Пан Шнайдер: «Прошу, це для вас. Від мовної школи.»

Deniz: „Für mich? Darf ich sie öffnen?"

Деніз: «Для мене? Можна її відкрити?»

Herr Schneider: „Natürlich. Sie ist ja offen."

Пан Шнайдер: «Звісно. Вона ж і так відкрита.»

Deniz: „,Sehr geehrter Herr Deniz, wir gratulieren Ihnen zu einem Jahr in Deutschland.' Das ist ja toll!"

Деніз: «„Вельмишановний пане Денізе, вітаємо вас із роком у Німеччині“. Це ж чудово!»

Mia: „,Sehr geehrter Herr Deniz'! Das klingt so alt."

Мія: «„Вельмишановний пане Денізе“! Звучить так старомодно.»

Herr Schneider: „So schreibt man in einem offiziellen Brief. ,Sehr geehrte Damen und Herren' oder ,Sehr geehrter Herr Deniz'. Das lernt man im Kurs."

Пан Шнайдер: «Так пишуть в офіційному листі. „Шановні пані та панове“ або „Вельмишановний пане Денізе“. Цього вчаться на курсі.»

Deniz: „Ich finde das interessant. Deutsche Briefe sind sehr formell, aber die Leute sind freundlich."

Деніз: «Мені це цікаво. Німецькі листи дуже офіційні, але люди привітні.»

Elif: „Und was machst du nächstes Jahr? Hast du Pläne?"

Еліф: «А що ти робитимеш наступного року? Маєш плани?»

Deniz: „Ja. Im Sommer möchte ich Ferien machen. Ich habe seit einem Jahr keine richtigen Ferien gehabt."

Деніз: «Так. Улітку я хочу поїхати у відпустку. Я вже рік не мав справжньої відпустки.»

Frau Weber: „Wohin fährst du in den Ferien? Nach Istanbul?"

Пані Вебер: «А куди ти поїдеш у відпустку? До Стамбула?»

Deniz: „Auf jeden Fall nach Istanbul. Meine Mutter fragt jede Woche. Aber ich möchte nicht allein fahren."

Деніз: «Обов’язково до Стамбула. Мама питає щотижня. Але я не хочу їхати сам.»

Lukas: „Ich komme mit! Ich habe noch Urlaub."

Лукас: «Я поїду з тобою! У мене ще лишилася відпустка.»

Deniz: „Wirklich? Das ist ja fantastisch. Ich zeige dir alles."

Деніз: «Справді? Це ж фантастика. Я тобі все покажу.»

Mia: „Ich will auch mit. Ferien in Istanbul, das ist bestimmt spannend."

Мія: «Я теж хочу з вами. Відпустка у Стамбулі — це напевно захопливо.»

Elif: „Istanbul im August ist sehr voll. Und sehr heiß. Ihr müsst mindestens acht Liter Wasser pro Tag trinken."

Еліф: «Стамбул у серпні дуже переповнений. І дуже спекотний. Вам треба пити щонайменше вісім літрів води на день.»

Lukas: „Acht Liter? Das ist verrückt."

Лукас: «Вісім літрів? Це божевілля.»

Elif: „Vielleicht nicht acht. Aber viel."

Еліф: «Може, і не вісім. Але багато.»

Frau Weber: „Und ihr besucht eine Moschee, ja? Ich war einmal in einer Moschee in Istanbul, das war sehr schön. Genau wie hier die Kirche, nur anders."

Пані Вебер: «І ви ж підете в мечеть, так? Я одного разу була в мечеті у Стамбулі, це було дуже гарно. Точно як тут церква, тільки інакше.»

Deniz: „Natürlich. Wir gehen in die Blaue Moschee. Und hier in Köln gehen wir in den Dom. Der Dom ist die berühmteste Kirche in Deutschland."

Деніз: «Звісно. Ми підемо в Блакитну мечеть. А тут, у Кельні, ми підемо в собор. Кельнський собор — найвідоміша церква в Німеччині.»

Mia: „Ich war schon hundert Mal im Dom. Das ist langweilig."

Мія: «Я вже сто разів була в соборі. Це нудно.»

Herr Schneider: „Langweilig? Der Dom ist nie langweilig, junge Frau."

Пан Шнайдер: «Нудно? Собор ніколи не буває нудним, панночко.»

Mia: „Für Touristen nicht. Aber ich wohne hier. Für mich ist ein Club spannender als eine Kirche."

Мія: «Для туристів — ні. Але я тут живу. Для мене клуб захопливіший за церкву.»

Lukas: „Ein Club? Am Samstag?"

Лукас: «Клуб? У суботу?»

Mia: „Ja! Es gibt einen neuen Club direkt hinter dem Bahnhof. Meine Freundin arbeitet da. Wir gehen alle zusammen hin, ja?"

Мія: «Так! Є новий клуб прямо за вокзалом. Там працює моя подруга. Ходімо туди всі разом, добре?»

Lukas: „Ich weiß nicht. Ich bin zu alt für einen Club."

Лукас: «Не знаю. Я застарий для клубу.»

Mia: „Du bist dreißig, nicht siebzig. Das ist blöd."

Мія: «Тобі тридцять, а не сімдесят. Це дурниця.»

Deniz: „Ich bin dafür. Ich war seit Istanbul in keinem Club mehr. Ich finde das eine gute Idee."

Деніз: «Я за. Від часів Стамбула я не був у жодному клубі. Як на мене, це хороша ідея.»

Elif: „Ich bin dagegen. Am Samstag arbeite ich sehr früh."

Еліф: «Я проти. У суботу я працюю дуже рано.»

Mia: „Dann komm nur eine Stunde. Bitte, Elif!"

Мія: «Тоді приходь лише на годину. Будь ласка, Еліф!»

Elif: „Na gut. Eine Stunde. Aber wenn es zu laut ist, gehe ich sofort wieder hinaus."

Еліф: «Ну добре. Одну годину. Але якщо буде надто гучно, я одразу вийду назад.»

Frau Weber: „Und ich komme auch mit! Ich bin offen für alles. Aber nicht nach zehn Uhr."

Пані Вебер: «І я теж піду з вами! Я відкрита до всього. Але не після десятої години.»

Deniz ist ans Fenster gegangen. Draußen war es dunkel, aber der Himmel war noch nicht ganz schwarz. Die Straße war fast leer. Gegenüber, hinter den Bäumen, stand die alte Kirche.

Деніз підійшов до вікна. Надворі було темно, але небо ще не зовсім почорніло. Вулиця була майже порожня. Навпроти, за деревами, стояла стара церква.

Deniz: „Wisst ihr, was ich komisch finde? Als ich hier angekommen bin, war diese Straße für mich nur eine Straße. Ich habe nirgends etwas verstanden. Alles war neu und ein bisschen gefährlich."

Деніз: «Знаєте, що мені здається дивним? Коли я сюди приїхав, ця вулиця була для мене просто вулицею. Я ніде нічого не розумів. Усе було нове й трохи небезпечне.»

Elif: „Gefährlich? Köln ist nicht gefährlich."

Еліф: «Небезпечне? Кельн не небезпечний.»

Deniz: „Nicht wirklich gefährlich. Aber alles war fremd. Wenn du eine Sprache nicht sprichst, ist die Welt größer und ein bisschen gefährlicher."

Деніз: «Не по-справжньому небезпечний. Але все було чуже. Коли ти не говориш мовою, світ стає більшим і трохи небезпечнішим.»

Herr Schneider: „Das haben Sie sehr gut gesagt. Und heute?"

Пан Шнайдер: «Ви дуже добре це сказали. А сьогодні?»

Deniz: „Heute ist die Straße mein Zuhause. Da drüben ist mein Bäcker. Nebenan wohnt der Mann mit dem großen Hund. Und die Kirche da, das war mein erstes Wort auf Deutsch, das ich allein gelernt habe."

Деніз: «Сьогодні ця вулиця — мій дім. Он там моя пекарня. Поруч живе чоловік із великим псом. А ота церква — це було моє перше німецьке слово, яке я вивчив сам.»

Frau Weber: „Und das nächste Jahr? Was möchtest du machen?"

Пані Вебер: «А наступний рік? Що ти хочеш робити?»

Deniz: „Ich möchte eine eigene Wohnung suchen. Nicht weit weg, vielleicht nur zwei Straßen weiter."

Деніз: «Я хочу пошукати власну квартиру. Не далеко, може, лише за дві вулиці звідси.»

Lukas: „Was? Du willst ausziehen?"

Лукас: «Що? Ти хочеш з’їхати?»

Deniz: „Nicht sofort. Vielleicht im Frühling. Aber ich möchte auch meinen Führerschein machen. Und ich möchte einen Deutschkurs für B1 machen, freiwillig, nach der Arbeit."

Деніз: «Не одразу. Може, навесні. Але я також хочу отримати водійські права. І хочу піти на курс німецької B1 — добровільно, після роботи.»

Herr Schneider: „Sehr gut. Meiner Meinung nach schaffen Sie das ohne Probleme. Sie sind fleißig und Sie sind klug."

Пан Шнайдер: «Дуже добре. На мою думку, ви впораєтеся з цим без проблем. Ви старанні й ви розумні.»

Deniz: „Wahrscheinlich wird es wieder hart. Aber das ist mir egal. Am Anfang war alles schwer, und jetzt sitze ich hier."

Деніз: «Мабуть, знову буде важко. Але мені байдуже. Спочатку все було важко, а тепер я сиджу тут.»

Mia: „Und in einem Jahr sitzen wir wieder hier und erzählen alles noch einmal anders."

Мія: «А через рік ми знову сидітимемо тут і розкажемо все ще раз, тільки інакше.»

Lukas: „Auf jeden Fall. Und Mama macht wieder Apfelkuchen."

Лукас: «Однозначно. І мама знову спече яблучний пиріг.»

Frau Weber: „Natürlich mache ich Apfelkuchen. Aber nur zwei Stück pro Person!"

Пані Вебер: «Звісно, я спечу яблучний пиріг. Але тільки по два шматки на людину!»

Alle haben gelacht. Draußen hat die Kirche zehnmal geschlagen. Deniz hat aus dem Fenster geschaut und hat gedacht: Vor einem Jahr war ich hier ganz allein. Heute ist das Zimmer voll und mein Teller ist leer. Das ist ein wirklich gutes Jahr gewesen.

Усі засміялися. Надворі церковний дзвін пробив десять разів. Деніз подивився у вікно й подумав: рік тому я був тут зовсім сам. Сьогодні кімната повна, а моя тарілка порожня. Це був справді добрий рік.